26 листопада з учнями 9-Б класу проведено рольове читання за повістю Євгена Гуцала "Голодомор" по книзі "Сльози Божої Матері".
У вступному слові бібліотекар сказала, що історія українського народу знає чимало трагічних подій. Але те, що сталося в Україні 1932-1933 рр. перевершило всі народні біди, муки і страждання. Політичне керівництво Москви організувало смертельний наступ на українське село. Загони партійних активістів у пошуках зерна нишпорили у кожній хаті, зривали підлоги, залазили в колодязі, забирали в українського селянства, крім зерна, все продовольство - овочі, фрукти, худобу, птицю. У такий спосіб партійно-державний апарат привів село до повного знекровлення, прирік на голодну смерть.
В цей час радянська влада вивозила хліб і торгувала ним на ринках Західної Європи.
Пекло, створене в Україні, не можна було порівняти з найбільшим людським горем. В селах панувала нечувана тиша. Зникли коти, собаки, не було чути пташиного співу, бо люди все виловили. Від голоду люди божеволіли. Це призвело до крайнощів - трупоїдства і людоїдства.
7 серпня 1932 року з’явився сумновідомий закон "про 5 колосків", який ніби-то виданий з метою боротьби з крадіями зерна. Заборонялося збирати колоски на полі, яке мали переорати, після збору урожаю. За таке збирання звинувачений карався, як мінімум п’ятьма роками ув’язнення в далеких таборах з конфіскацією майна і нерідко найвищою мірою покарання (розстріл). В результаті 55 тисяч осіб було засуджено за "колоски", з них до вищої міри покарання - 2100 осіб.
Найстрашнішим був 1933 рік. Навесні смертність досягала найвищого рівня. За одну хвилину вмирало 17 чоловік, щогодини - 1000, щодоби - 25 тисяч осіб. Це було беззвучне пекло, в якому німіло серце і застигала кров. Це було вбивство роду і племені... Отож, за два роки на нашій споконвіку багатій землі геноцид проти народу знищив близько 8-10 мільйонів чоловік. Люди помирали від виснаження організму, кишкових отруєнь, малярії, тифу.
Коли зазеленіла трава, селяни почали викопувати коріння, їсти листя, бруньки, кульбабу, проліски, все, що можна було жувати. Але рослини мали обмаль білків. Від цього люди діставали водянку і масово вмирали.
Про події голодного лихоліття розповідає повість Є. Гуцала "Голодомор". Головний персонаж повісті - селяни. Серед них виділяються два сусіди - Павло Музика, його дочка Галя, селянин Гаркуша, учитель Пилип та ін.
Важко читати болючі сторінки трагедії, особливо коли страждають діти. Опухлі від голоду, обтягнуті прозорою шкірою, з божевільними оченятами, вони не розуміли, чому так мучаться. Автор їх порівнює із птахами, які літали у вільних небесах, а тепер обтяли їм крила, і безкрилі, вони ходять по землі: одні від голоду уже не відають, що шукають, а інші моляться до святого хліба. Продовження трагічної історії відтворили Шийка Тетяна, Ощановський Михайло, фотограф Круць Ірина.
На закінчення бібліотекар звернулася до дітей зі словами: "Господи! Ти нас бережеш. Ти дав нам право жити для того, щоб ми не забули страшні сторінки голодного лихоліття і щоб ніколи не були байдужими до того, що колись сталося з нашими предками.
Вічною пам’яттю і молитвою нашою пом’янімо всіх замучених голодом і холодом, всіх, кого забрав страшний геноцид і репресії.
Боже! Прости їм все, бо вмирали вони не з власної волі.
Вічний спокій їм у небі.
Вічний спокій їм у нашому серці.
Вічний спокій їм у нашій пам’яті.
Вшануємо заморених голодом, замордованих в тюрмах, Гулагах і Сибірах хвилиною мовчання...
Вічна їм пам’ять."
Про події голодного лихоліття розповідає повість Є. Гуцала "Голодомор". Головний персонаж повісті - селяни. Серед них виділяються два сусіди - Павло Музика, його дочка Галя, селянин Гаркуша, учитель Пилип та ін.
Важко читати болючі сторінки трагедії, особливо коли страждають діти. Опухлі від голоду, обтягнуті прозорою шкірою, з божевільними оченятами, вони не розуміли, чому так мучаться. Автор їх порівнює із птахами, які літали у вільних небесах, а тепер обтяли їм крила, і безкрилі, вони ходять по землі: одні від голоду уже не відають, що шукають, а інші моляться до святого хліба. Продовження трагічної історії відтворили Шийка Тетяна, Ощановський Михайло, фотограф Круць Ірина.
На закінчення бібліотекар звернулася до дітей зі словами: "Господи! Ти нас бережеш. Ти дав нам право жити для того, щоб ми не забули страшні сторінки голодного лихоліття і щоб ніколи не були байдужими до того, що колись сталося з нашими предками.
Вічною пам’яттю і молитвою нашою пом’янімо всіх замучених голодом і холодом, всіх, кого забрав страшний геноцид і репресії.
Боже! Прости їм все, бо вмирали вони не з власної волі.
Вічний спокій їм у небі.
Вічний спокій їм у нашому серці.
Вічний спокій їм у нашій пам’яті.
Вшануємо заморених голодом, замордованих в тюрмах, Гулагах і Сибірах хвилиною мовчання...
Вічна їм пам’ять."
