Слов’янська книжкова мова (старослов’янська) набула поширення як спільної мови для багатьох слов’янських народів. Нею користувалися південні слов’яни (болгари, серби, хорвати), західні слов’яни (чехи, словаки), східні слов’яни (українці, білоруси, росіяни). За допомогою слов’янського алфавіту Кирило здійснив переклад Євангелія і деяких інших церковних книг, що одержали потім розповсюдження не тільки в Моравії, але і в інших слов’янських країнах. Мефодій у всьому допомагав йому. Вони обертали в Христову віру слов’ян-язичників і перекладали рідною для них мовою священні книги.
Кирилиця - слов’янська азбука, за іменем її творця, вживалася протягом сотень років, є основою сучасної азбуки всіх слов’янських народів. Нею користуються українці, росіяни, білоруси, богари, серби, македонці. Слов’янський алфавіт обслуговує 10% населення землі. Нею написані "Повість минулих літ", "Слово о полку Ігоревім", інші твори Київської Русі. Імена Кирила і Мефодія навічно вписані в історію слов’янських народів.
Створивши слов’янську писемність, яка відіграла велику роль у культурному розвиту і утвердженню слов’ян як народів, Кирило та Мефодій відкрили не лише нову сторінку в історії слов’янської культури, а й у скарбниці культури всього людства. Святі брати не лише подарували нам писемність, а прилучили наші народи до великої світової культури.
