Анджела Нанетті народилася у 1942 р. в містечку Будріо біля Болоньї, живе й працює у Пескарі. Закінчила Болонський університет. Отримавши диплом, працювала в різних навчальних закладах, аж доки у 1995 р. не зосередилася суто на літературній праці.
Першу ж повість Анджели Нанетті, "Спогади Адальберто", у 1985 р. було відзначено національною премією Андерсена, а критики назвали її "початком нової італійської літератури для дітей та підлітків". Вже тоді авторка показала себе неабияким знавцем дитячої психології. Вона відкидає панівну на той час манеру писати про дітей і для дітей з погляду дорослих і починає описувати світ таким, яким бачать його діти. У її творах багато легкої іронії, дотепів і тонкого гумору, вони вирізняються багатою на метафори мовою, іноді – глибоким ліризмом. Письменниця володіє рідкісним даром природно й невимушено писати про надзвичайно складні речі, як-от про життя і смерть, дорослішання, пізнання себе, проблеми у стосунках із батьками й друзями.
Анджела Нанетті написала понад 25 книг. Найвідомішою з них стала повість "Мій дідусь був черешнею", перекладена більш ніж 20 мовами. Популярність здобуло також чимало інших її творів. Авторку відзначено численними преміями на батьківщині і за кордоном, а у 2013 і 2014 рр. її було номіновано на здобутя Меморіальної премії ім. Астрід Ліндґрен.
Нанетті А. Мій дідусь був черешнею / Анджела Нанетті ; пер. з італ. А. Маслюх ; іл. А. Стефурак. - Л. : Видавництво Старого Лева, 2021. - 136 с. : іл. - (Ілюстровані історії та казки). Ця книга – родинна історія хлопчика Тоніно, розказана від його імені. Проста й казкова водночас. Така, що зачепить кожного знайомими ситуаціями, подіями, фразами й страхами.
У Тоніно є мама й тато, які не завжди знаходять спільну мову. Є дідусь і бабуся міські, а є – сільські. І вони зовсім різні, бо живуть у різних світах. І саме сільські дідусь і бабуся – Оттавіано і Теодолінда – словами, вчинками, тим, які вони є, відкривають перед Тоніно, а отже – й перед нами, скарби емоцій, вчать розуміти себе й близьких, сприймати і переосмислювати навіть найскладніші речі та явища. Навіть смерть, яка є невід'ємною частиною життя.
Ця історія – повернення в дитинство з його можливістю неможливого і нагадування про те, що дива існують поряд з нами, і що, попри сум, несправедливість та розпач, ми таки зуміємо їх побачити, якщо тільки відкриємо до них серце.
